Стратегія «Одна Європа»

Автоматичний переклад. Автентичним є текст англійською мовою. Читати англійською

1. Вступ: декларація політичного банкрутства

Європа стоїть на краю незворотної трансформації. Почнімо цей документ із жорсткого визнання статус-кво: нинішній стан нашої внутрішньої безпеки та цілісності кордонів — це цілковита «декларація політичного банкрутства» правлячого істеблішменту. Це ознака глибокої неспроможності держави, коли європейські нації змушені щороку витрачати мільярди євро лише на те, щоб зводити бетонні загородження й розгортати важкі поліцейські підрозділи навколо наших найдорожчих традицій. Коли різдвяні ярмарки, карнавальні ходи й місцеві свята — історичні символи європейської радості та свободи — доводиться перетворювати на фортеці з посиленою охороною, щоб запобігти масовим убивствам, суспільний договір зруйновано.

Тероризм і напади — наш великий ворог, але здебільшого це ворог імпортований. Нестабільність, поляризація, вибухове зростання злочинності та всепроникне відчуття небезпеки, які ми бачимо сьогодні, особливо в Західній Європі, — не природні явища на кшталт погоди; це прямі наслідки політичних рішень, ухвалених у Брюсселі та національних столицях.

Істеблішмент як винуватець

Заявляємо однозначно: істеблішмент більшості західно- та центральноєвропейських країн — не просто сторонній спостерігач цієї кризи; він її винуватець. Не убезпечивши наших зовнішніх кордонів і відводячи погляд, коли це незручно, він став співучасником хаосу. Через некомпетентність, моральне боягузтво чи ідеологічну сліпоту він дозволив перетворити Європу на майданчик не лише для різноманітних контрабандистів, опортуністів, терористів і злочинців, а й для наших геополітичних ворогів.

Ми визнаємо геополітичну реальність: іноземні держави — зокрема Росія, Сполучені Штати й навіть стратегічні союзники, як-от Туреччина, Ізраїль, Саудівська Аравія, а також самі європейські держави, — дестабілізували сусідство Європи в Північній Африці та на Близькому Сході погано реалізованою інтервенціоністською політикою. Яскравий приклад — франко-британська інтервенція в Лівії. Хоча репресії Каддафі проти протестувальників робили бажання втрутитися зрозумілим, наслідки треба визнати чесно: роздроблена держава, замкнена в постійній нестабільності, і «відчинені двері» в Північній Африці, крізь які пройшли мільйони мігрантів. Зрештою ціну за ці рішення сплачує вся Європа.

Росія, зокрема, нині цинічно використовує міграційні потоки як зброю й керує ними, щоб тиснути на європейські суспільства, шантажувати й розколювати їх. Водночас значна частина європейського істеблішменту — особливо в Західній Європі, меншою мірою у Східній — вітала, підтримувала й навіть розширювала масову міграцію. Нечестивий союз певних ГО, крайнього універсалізму та бізнес-інтересів створив некритичну «культуру гостинності», що відкинула будь-який здоровий глузд (принаймні в Західній Європі), і політику, яка, хоч як би її подавали, виявилася руйнівною для суспільства й катастрофічною геополітично.

Щоб виправдати цей курс, ліві, зелені, а також центристські політики істеблішменту часто посилаються на демографічний перехід, стверджуючи, що Європа «потребує імміграції, щоб платити пенсії». Таке формулювання вводить в оману. Воно зводить глибоке цивілізаційне й суспільне питання до вузького фіскального розрахунку, ігноруючи межі інтеграції, суспільну згуртованість, довгострокові коефіцієнти утримання та той факт, що масова імміграція не розв’язує проблеми демографічного спаду, а лише відкладає її — часто ціною дедалі вищих політичних і суспільних витрат.

Платити мільярди євро іноземним державам, щоб вони не «відчиняли ворота», — не життєздатна стратегія; у кращому разі це має бути тимчасовий захід стримування. Кращою альтернативою є сильний, єдиний зовнішній кордон Європи, підкріплений скоординованою політичною волею, правозастосовною спроможністю та спільною відповідальністю всіх європейських держав, щоб ефективно протистояти міграційному тиску.

2. Бачення та політичні зобов’язання

Ave Europa утверджує фундаментальну зміну парадигми: міграція до Європи — це привілей, а не універсальне право людини. Вона має керуватися дуже суворими критеріями, і її треба заслужити. Ми відкидаємо наратив, ніби Європа — відкритий майданчик для всього світу. Європейці мають право вирішувати, з ким вони хочуть жити.

Щоб досягти цього, ми маємо діяти на двох критичних фронтах і визнати кілька позицій:

1. Реформа зламаної системи притулку

Нинішня система притулку — головний двигун безладу. Мусимо прямо назвати саму систему проблемою. «Право на притулок» більше не може бути чорним ходом для неврегульованого в’їзду. Ми виступаємо за радикальну перебудову:

Зовнішній розгляд: у Європі можна розглядати лише заяви про притулок від громадян держав, що межують з ЄС. Решту слід розглядати в безпечних третіх країнах. Жоден розгляд заяв про притулок не повинен відбуватися на європейській землі.
Достовірність документів: політика «немає документів — немає розгляду» має бути абсолютною, щоб покласти край зловживанню юридичними лазівками.
Тимчасові рішення: притулок слід чітко визначити як тимчасовий захист у контрольованих таборах з автоматичним шляхом до репатріації, щойно безпосередня небезпека мине, а не як шлях до постійного проживання. Винятки можливі для біженців, які докладають виняткових зусиль, щоб стати частиною нашого суспільства (вивчення мови, волонтерство тощо), і в кількості, сумісній зі збереженням демографічної стабільності. Їх слід ретельно відбирати, і їхня кількість має бути незначною.

2. За межами наративу про «біженців»

Хоча система притулку зламана, у деяких країнах це лише верхівка айсберга. Мільйони людей, які прибувають за робочими, навчальними та сімейними візами — хоч і «легальними» шляхами, — становлять не менший виклик для європейської єдності та культурної цілісності. Особливо у Великій Британії.

Візовий штамп не скасовує наслідків масових демографічних зрушень. Хоч людина припливла на гумовому човні, хоч прилетіла комерційним рейсом, результат той самий: розмивання й стирання європейської ідентичності. Тому Ave Europa вимагає суворих обмежень усіх форм неєвропейської міграції, щоб збереження нашої етнокультурної тканини мало пріоритет над економічною чи бюрократичною зручністю.

Європейці хочуть не мультикультуралізму, а асиміляції

Європейці хочуть жити в суспільстві високої довіри, серед людей, які говорять їхньою мовою, чия поведінка передбачувана і які поділяють засадничі цінності. Мультикультуралізм часто означає докорінно різні світогляди й цінності, які на практиці нерідко стикаються між собою. Ми бачимо дедалі більше повідомлень про те, як корінних французьких і німецьких учнів цькують у школах, де вони в меншості.¹

Нами рухає екзистенційне усвідомлення: якщо корінні європейці стануть меншиною на власному континенті, Європа як окрема культурна й політична спільнота помре.

Смерть європейського проєкту

«Європейський проєкт» — це не просто сукупність торговельних угод; його справжній raison d’être — спільна глибинна культура, вибудувана впродовж тисячоліть через спільні звичаї, літературу й політичні погляди. Ця спільна спадщина — єдина причина, чому європейська інтеграція взагалі працює.

Якщо цей культурний зв’язок розчиниться через масову міграцію, сама основа Європейського Союзу буде приречена. Без єдиного культурного ядра Союз неминуче розколеться й розпадеться.

Від цивілізації до підкорення

Позбавлена коренів Європа — лише бліда тінь себе колишньої — не матиме внутрішньої згуртованості, щоб проєктувати силу. Щойно наша цивілізаційна ідентичність згасне, ми більше не будемо господарями власної долі. Натомість роздроблена Європа стане майданчиком для іноземних держав. Ми перетворимося на сукупність слабких держав, приречених на підкорення іноземним силам.

Щоб Європа не стала просто «географічним поняттям», захопленим зовнішніми інтересами, ми маємо захистити демографічну й культурну цілісність, яка робить можливою стратегічну незалежність Європи. Тисячоліття нашого розвитку не можна здавати; їх треба берегти як єдиний шлях до суверенного майбутнього.

Ідеологічна оборона

У Європі немає місця для світоглядів, що зневажають нашу історію, поневолюють жінок чи відкидають наші світські свободи й прагнуть витіснити наші етнокультурні ідентичності. Наше бачення — єдина Федеративна Європа, що є щитом для своїх людей: Європа, де безпека — звичайна умова життя, а не розкіш, яку доводиться охороняти бетоном і кулеметами.

3. Основна структура: стратегічні стовпи

I. Перший стовп: повний суверенітет над кордонами та правопорядок

Мета: захистити континент і відновити верховенство права.

1. Один кордон, одна сила

Нинішня роздробленість 34 національних кордонів — стратегічна слабкість, якою користуються торговці людьми й ворожі держави. Міграційну кризу можна розв’язати лише тоді, коли Європа діятиме як єдине федеральне ціле з одним периметром.

Розширення Frontex: ми вимагаємо перетворити Frontex з допоміжного агентства на потужну виконавчу Європейську прикордонну й берегову охорону. Її треба збільшити, мілітаризувати, наділити повноваженнями фізично охороняти зовнішній кордон незалежно від вагань національних урядів і за потреби надати її особовому складу статус комбатантів.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) перетворився на найбільшу правову перешкоду для нашої безпеки, постійно ставлячи права незаконних мігрантів вище за безпеку європейських громадян.² Нинішнє право на притулок відійшло від свого первісного призначення — захищати пригноблених; воно стало системою, що позбавляє європейські народи демократичного права вирішувати, хто перетинає їхні кордони.

Нова рамка контролю: Ave Europa закликає до докорінного переосмислення права на притулок. Ми визнаємо, що нинішній параліч походить від хибно зрозумілого гуманізму, яким зловживали. Щоб виправити це, ми пропонуємо «Нове право на притулок», що спирається на два стовпи:

Суворі критерії: захист має надаватися виключно тим, кого справді й особисто переслідують, — як-от сирійським християнам чи іншим окремим меншинам, яким загрожує цілеспрямоване знищення.
Повноваження щодо масової репатріації: систему треба реформувати, щоб депортації стали простими й ефективними. Правова рамка має дозволяти масові репатріації без десятиліть судового втручання, які нині дають змогу особам, яким відмовлено, залишатися безстроково. Репатріація до безпечних країн має відбуватися швидко.

Ультиматум ЄСПЛ: якщо реформа права на притулок виявиться неможливою в межах наявних міжнародних рамок, Ave Europa вимагає офіційного виходу всіх держав — членів ЄС з-під юрисдикції ЄСПЛ у питаннях міграції та кордонів.

Якщо доводиться обирати між застарілим судовим органом і виживанням нашої цивілізації, ми обираємо нашу цивілізацію. Ми захищатимемо тих, кого справді переслідують, але більше не дозволимо, щоб «право на притулок» було пактом про самогубство для європейських народів.

2. Політика «No Way» та репатріації

Ми виступаємо за негайну й систематичну репатріацію всіх осіб, які незаконно в’їхали до Європи.

Лише легальні шляхи: ми не хочемо жодних нелегальних маршрутів до Європи. В’їзд має бути повністю легальним, заздалегідь схваленим і процедурним. Нам потрібні зовнішні центри розгляду заяв про притулок у безпечних третіх країнах, де справді переслідувані біженці можуть просити притулку. Раніше незаконні маршрути можна легалізувати прямим рішенням парламенту. Якщо в державі, що безпосередньо межує з Європейським Союзом, відбувається крайній тиск чи переслідування, спеціально створений суд має прямо дозволяти в’їзд. В іншому разі, якщо ви перетинаєте кордон незаконно, особливо коли центри розгляду вже створено, ви втрачаєте будь-яке право подавати заяву на притулок чи візу й отримуєте довічну заборону на в’їзд.
Депортація злочинців: будь-який негромадянин, який вчинив тяжкий злочин, має бути негайно депортований. Жодних других шансів, жодних умовних вироків і жодних «особливо складних випадків».
«Протокол важелів»: Федеративна Європа використає всю свою економічну вагу, щоб змусити країни походження приймати своїх громадян назад. Ми запровадимо сувору політику: будь-яка країна, що відмовляється приймати своїх громадян, побачить, як уся допомога на розвиток скорочується до нуля. Крім того, ми блокуватимемо приватні грошові перекази, які надсилають із Європи до цієї країни. Фінансовий тиск змусить до співпраці. Ми також винагороджуватимемо допомогою на розвиток чи інвестиціями країни, які вирішать грати за правилами. Якщо депортація до країни походження неможлива, буде здійснено депортацію до безпечної третьої країни.

II. Другий стовп: культурна оборона та внутрішня безпека

Мета: подолати внутрішній опір, зупинити іноземний вплив і захистити європейські традиції та згуртованість.

1. Боротьба з несумісними ідеологіями: ми мусимо бути нетерпимими до нетерпимості

Блокування іноземного впливу: ми маємо перерізати фінансові артерії релігійних і політичних інституцій, що поширюють радикалізм. Ми прямо називаємо такі організації, як DITIB, що діє як «довга рука» турецького уряду (а також інші, які фінансують держави Перської затоки). Ці організації утримують у Європі мечеті, які гальмують інтеграцію, шпигують за критиками й поширюють антиєвропейські настрої. Їх треба закрити й притягнути до юридичної відповідальності.
Судові наслідки: іноземних спонсорів радикалізму треба блокувати й переслідувати в судах. Ми вимагаємо ув’язнення для тих, хто сприяє іноземному втручанню чи радикалізації на європейській землі. Ми не терпітимемо п’ятих колон, які фінансують Анкара, Ер-Ріяд чи Доха, у межах наших кордонів.

2. Захист традицій

Ми відмовляємося приймати «нову норму», за якої громадське життя відбувається за антитерористичними бетонними блоками. Мільярди, витрачені на охорону різдвяних ярмарків та інших публічних заходів, — це податок на провал міграційної політики. Ми зобов’язуємося відновити Європу, де традиції можна святкувати відкрито, без тіні терору.

3. Громадянство та натуралізація

Ми маємо припинити статистичні маніпуляції масовою натуралізацією. Ми з тривогою зазначаємо, що такі країни, як Німеччина, натуралізували 300 000 осіб за один рік, фактично використовуючи громадянство, щоб статистично приховати міграційну кризу.

Позбавлення громадянства: ми маємо залишити за собою право позбавляти громадянства осіб із подвійним громадянством, які вчиняють тяжкі злочини, терористичні акти чи ведуть агітацію безпосередньо проти життєво важливих інтересів Європи. Латвія подає приклад.
Паспорт — це святе: громадянство — завершальний етап асиміляції, а не бюрократичний інструмент для покращення статистики злочинності.

III. Третій стовп: економічний реалізм і соціальна справедливість для європейців

Мета: захистити державу добробуту та зупинити «відплив мізків».

1. Усунення чинників притягання

Реформа соціальної допомоги: ми маємо повністю усунути чинники, що притягують низькокваліфікованих мігрантів. Новоприбулі не повинні отримувати соціальної допомоги, а наша найближча мета — повністю скасувати соціальні виплати для негромадян, якщо вони не є чистими платниками до системи. Якщо вони не можуть себе утримувати, вони мають повернутися до своїх країн. Галузі, що покладаються на дешеву іноземну робочу силу, слід натомість заохочувати до автоматизації.
Захист охорони здоров’я: пріоритетом мають бути європейці похилого віку та молоді корінні родини. Хоча ми вітаємо іноземних медиків, ми відкидаємо хибний наратив, ніби масова імміграція покращує охорону здоров’я. У перерахунку на душу населення іммігрантські спільноти рідко дають більше лікарів, ніж корінне населення.³ Натомість ми будемо значно вибірковішими й уважнішими до власних потреб, а не відчинятимемо кордони навстіж у надії, що отримаємо досить лікарів і медсестер.
Житлова криза: ми визнаємо, що міграція є вагомим чинником нестачі житла. Мільйони новоприбулих конкурують із молодими європейськими родинами за обмежений житловий простір, підвищуючи орендну плату. Під час розподілу соціального житла ми маємо завжди надавати перевагу молодим європейським родинам.

2. Зупинити відплив мізків

Поки ми імпортуємо мільйони низькокваліфікованих людей, ми втрачаємо наші найкращі уми. Наприклад, лише за один рік Німеччину покинули понад 300 000 кваліфікованих німців; по всій Європі ця кількість обчислюється мільйонами. Ми маємо зупинити цей вихід, знову зробивши Європу безпечною й заможною, а не заміщувати наше населення несумісними культурами.

4. Виконання та врядування

Щоб утілити це бачення, Ave Europa пропонує такі конкретні законодавчі й виконавчі заходи:

Обмеження возз’єднання сімей: возз’єднання сімей — не право, а винагорода за заслуги. Воно слугує стимулом для високоосвічених, культурно сумісних і перевірених мігрантів, які можуть повністю утримувати свої родини. Для низькокваліфікованих мігрантів возз’єднання сімей має бути скасоване. Натомість їм слід полегшити відвідування родин у країні походження без утрати робочої візи.
Материнство замість міграції: ми визнаємо демографічну кризу (низьку народжуваність), але стверджуємо, що міграція — хибні ліки. Рішенням має бути підтримка європейських родин і материнства. Навіть якщо ми не зможемо досягти рівня народжуваності, що забезпечує відтворення населення, заміщення населення — не рішення.
Санкції щодо іноземного фінансування: негайні законодавчі дії для арешту активів релігійних організацій, які спонсорують іноземні держави (як-от турецька DITIB у Німеччині), якщо буде встановлено, що вони поширюють антиконституційну чи антиєвропейську пропаганду.

5. Стратегічна перспектива: від оборонної позиції до європейського суверенітету

Жодна цивілізація ще не вижила, заперечуючи матеріальні й культурні передумови власного існування. Порядок, безпека, демографічна та етнокультурна тяглість — це основи, на яких історично будувалися суспільства. Ми хочемо повернути європейському цивілізаційному проєктові впевненість і гордість. Ми більше не дозволимо себе розмивати, щоб легше пристосовуватися до людей з інших культурних сфер і терпіти їх; вони самі не погодилися б на таке у своїх країнах. Жодна інша цивілізація не деконструює себе, то чому це має робити Європа?

Кінець морального театру

Останніми роками європейці відійшли від морального театру, що характеризував перші роки кризи біженців, коли політики змагалися, хто виявить більше чесноти й безкорисливості, вітаючи новоприбулих. Однак ми вступили в нову епоху боягузтва, мовчання й пасивності, коли через складність і політичну ціну реформування ЄСПЛ Європа воліє просто пасивно миритися з недієздатною системою притулку. Або ж країни, як-от Угорщина, підривають верховенство права, щоб опиратися європейській системі притулку.⁴ Лише рішучі дії можуть зупинити цей занепад.

Безпека як передумова свободи

Свобода не існує в хаосі. Можливість вільно ходити містом, публічно збиратися, без страху святкувати традиції та довіряти нейтральності державних інституцій — передумови будь-якого змістовного розуміння свободи. Безпека будується на довірі; довіра — на знайомості. Якщо ми хочемо жити в безпеці, нас не можна змушувати почуватися чужими у власних країнах; так само ми хочемо запобігти етнічній сегрегації в наших містах. Європа, яка не може контролювати, хто в’їжджає на її територію, не суверенна; Європа, яка не може депортувати тих, хто порушує її закони, не виживе як цілісна держава.⁵

Тому ми утверджуємо просту ієрархію: безпека передує інтеграції, закон передує співчуттю, а суверенітет передує солідарності. Без цього порядку руйнуються всі три поняття.

Федералізм із реальною силою

Ця стратегія вимагає Федеративної Європи — не технократичної надбудови, а політичного утворення, здатного до рішучих дій. Роздроблені національні підходи зазнали поразки. Доки бодай одна держава залишається проникною, вразливі всі інші. Федеральна компетенція щодо кордонів, депортацій і міграційного права — не ідеологічна вподоба, а функціональна необхідність здорового суспільства.

Водночас цей федералізм має бути демократично закоріненим. Громадяни мають знову відчути, що політичні рішення відображають їхнє реальне життя, а не абстрактні моральні теорії. Нинішній розрив між громадською думкою та результатами політики неприйнятний у довгостроковій перспективі.

Федералізм також дасть нам силу впорядкувати наше найближче оточення — від Північної Африки до Сирії й Туреччини, — щоб гарантувати нашу безпеку та надійні зовнішні кордони.

Європа, яку варто захищати

Зрештою питання не в тому, чи може Європа дозволити собі цю стратегію. Питання в тому, чи може Європа дозволити собі її не втілювати. Ціна бездіяльності вже помітна: зростання злочинності, суспільна роздробленість, падіння довіри, зростання вартості житла, перевантажені системи охорони здоров’я та демографічна ерозія. Ніщо так не шкодить легітимності європейського проєкту, як нинішній міграційний режим. Доки європейський проєкт асоціюється з глобалістськими ідеями про взаємозамінність людей незалежно від культурного й етнічного контексту, він не виживе. Ці тенденції, якщо їх не стримати, призведуть до незворотного занепаду.

Ave Europa виступає за Європу, яку знову варто захищати: етнокультурно впевнену, суспільно згуртовану, економічно продуктивну й геополітично рішучу.

Примітки

https://www.focus.de/panorama/muslimisches-mobbing-in-hamburg-studie-laesst-grosses-problem-vermuten_aadaae4a-a0f3-49e5-80cb-786c7bd962b8.html і https://www.cath.ch/newsf/harcelement-religieux-des-eleves-musulmans-provoquent-leurs-camarades/
https://www.telegraph.co.uk/world-news/2025/09/02/europe-democracy-at-risk-without-asylum-reform-top-judge/ і https://www.reuters.com/world/uk/uk-wins-court-ruling-keep-asylum-seekers-hotel-risks-angry-response-2025-08-29/
У Німеччині працює 5 800 сирійських лікарів; у перерахунку на все сирійське населення кількість лікарів на душу населення приблизно така сама, як і серед корінного населення.
https://www.infomigrants.net/en/post/68777/hungary-files-lawsuit-against-eu-court-over-migrationrelated-fine
https://www.lefigaro.fr/actualite-france/annee-apres-annee-la-litanie-tragique-des-crimes-et-delits-impliquant-des-clandestins-sous-oqtf-20250223 Особливо у Франції кількість злочинів, скоєних особами, яким наказано залишити територію країни, величезна.