Хартія Ave Europa

Автоматичний переклад. Автентичним є текст англійською мовою. Читати англійською

Преамбула

Європа вмирає, а її лідери з цим змирилися.

Бюрократія душить наш бізнес, а цілими регіонами керують люди, надто далекі, щоб помітити, що на цих регіонах уже поставили хрест. Війна в Україні — на нашому порозі. Щороку менше дітей, промисловість занепадає, зростання майже зупинилося. Культури, що нас сформували, вицвітають, а Європа розділена як ніколи. Континент у такому стані легко розібрати на частини, шматок за шматком. Щоб усе це побачити, не треба належати до жодної партії.

Ці проблеми тривають із простої причини. Наші інституції слабкі, наші лідери боязкі, а наш політичний клас звик керувати занепадом, замість того щоб із ним боротися. Безхребетні, некомпетентні чоловіки й жінки в політиці, у промисловості, у тому, що видає себе за громадянське суспільство, очолювали цей процес, і немає жодних підстав думати, що саме вони його й обернуть. Тому ми маємо намір самі взяти кермо. Ми візьмемося за ці проблеми невідкладно і з такою серйозністю, якої Європа давно не бачила від тих, хто нею керує. Прагматизм, а не гасла.

Прагматизм, а не гасла.

Ми, члени Ave Europa, присвячуємо себе Європі сильній, єдиній, заможній, суверенній і вірній своєму корінню.

Ми прагнемо шанувати її спадщину й будувати на ній вільніше, справедливіше й безпечніше майбутнє.

• Усвідомлюючи свою відповідальність перед творінням,
• Усвідомлюючи свою спільну спадщину та розмаїття своїх історій, культур і мов,
• Усвідомлюючи свої спільні здобутки та свою відповідальність перед прийдешніми поколіннями,
• Сповнені рішучості оновити свій союз, щоб зміцнити свободу, демократію, незалежність і мир у дусі солідарності між рівними,
• Сповнені рішучості жити разом у взаємній повазі й шануванні свого розмаїття, стверджуючи, що тривкий порядок народжується зі справедливості, співпраці та поваги до закону,
• І знаючи, що вільними залишаються лише ті, хто вміє користуватися своєю свободою, і що сила народу вимірюється добробутом найслабших його членів.

Діагноз: європейська ситуація

Давно минули часи європейських імперій, коли континент визначав хід світових подій. За останнє століття ми від цього відмовилися — не одразу й не завжди з власної волі. Три великі трагічні події зламали Європу: 1918 рік, потім 1945-й і суецьке приниження 1956 року, коли Лондон і Париж збагнули, що більше не можуть діяти без схвалення Вашингтона. Те, що настало потім, влаштовувало всіх. Америка забезпечувала оборону, ядерну парасольку й гарантії; Європа замкнулася в собі й під цим прикриттям збудувала свою державу добробуту та спільний ринок, що дали їй десятиліття стабільності. Ці ж умови змусили Європу забути, що континент, який не може себе захистити, зрештою не керує собою.

Союз, який було збудовано, був економічним: порядок, заснований на правилах чесної конкуренції, екологічних стандартах, соціальному захисті та верховенстві права. Тут немає за що вибачатися. Але решта світу ніколи не погоджувалася на європейські правила й не виявляє наміру переймати їх тепер. Сила, зростання й голі національні інтереси — ось світова валюта, а коли європейські цінності чують, якщо взагалі чують, їх сприймають як балачки людей, які забули, як їх відстоювати. Європі доведеться навчитися захищати свої цінності не лише «м’якою силою», а й силою, здатною їх підкріпити, інакше їх сприйматимуть без тієї серйозності, на яку вони заслуговують.

І маємо чесно визнати, на кого ми спиралися. Сполучені Штати в жодному сенсі не є європейським партнером; це велика держава, що переслідує власні інтереси, і ці інтереси більше не включають Європу. Удавати протилежне було однією з найдорожчих звичок європейської політики. Україна довела, що зрештою Європа може покладатися лише на себе. Війна такого масштабу на європейському континенті остаточно утверджує думку, що оборона не повинна бути відповідальністю іншої держави.

Але глибша криза — не та, що на кордонах Європи, а та, що всередині них. Існують упізнавані закономірності занепаду цивілізацій, і в них немає жодної таємниці; вони чітко записані в історії кожної імперії, що існувала до нас. Народ стає заможним, потім ситим, а потім соромиться самого себе. Те, що збудувало його цивілізацію, — свої інституції, свою віру, свої школи, свою спадщину — він бачить як щось, за що треба вибачатися. Плоди праці, що підтримує цивілізацію, віддають іншим як акт покаяння, а відкритих кордонів вимагають в ім’я «нестачі робочої сили». З’являється провина за багатство, яким тішаться, пам’ятники зносять, досягнення переписують як гріхи, що потребують покаяння, і цивілізація починає атакувати сама себе, як антитіла, що обертаються проти здорових тканин власного тіла. І нарешті, точно за розкладом, приходять вовки. Ніщо з цього не є метафорою. Це робочий сценарій сучасного Заходу, і Європа відтворює його рядок за рядком. Єдине питання, яке ще має значення: чи станемо ми першою цивілізацією в історії, що розпізнає цю закономірність, перш ніж доведе її до кінця.

Наш політичний клас тут нам не допоможе, бо назвати проблему — саме те, чого він свідомо привчив себе ніколи не робити. Управлінський центр, вправний у тоні й порожній у переконаннях, довів до досконалості мистецтво видавати занепад за дбайливе управління, плутаючи відсутність ризику із серйозністю, а відсутність віри — з поміркованістю. Нинішні європейські лідери — не зрадники. Вони — те, що пробачити важче: чоловіки й жінки, які відчувають, що їхній час минув, але все одно чіпляються за нього, гальмуючи справжню реформу й водночас запевняючи, що саме вони — її останні відповідальні охоронці.

Унаслідок цього європейці відвертаються. По всьому континенту від чверті до двох п’ятих виборців нині підтримують партії, створені для того, щоб відкрито протистояти Європі. Це не протест; це люди, які хочуть піти з дому, що більше їх не прихищає. Росія, Китай і Сполучені Штати побачили цю можливість раніше за наші власні уряди. Вони фінансують антиєвропейські рухи в Європі не тому, що вірять у них; вони фінансують їх, бо Європа, чиїм незадоволеним нікуди конструктивно податися, — це Європа, яка не здатна протидіяти тиску ззовні. Щоб скористатися цим, їм нічого не треба вигадувати, досить лише висвітлити провали, які мейнстрим відмовляється називати. Кожен рік, коли Брюссель відповідає на суспільне занепокоєння процедурою замість політики, — це ще один рік дармового кисню для рухів, які на повний голос описуватимуть хворобу й жодного разу не спробують її вилікувати. І ці рухи пропонують отруєну угоду: щоб серйозно сприймати занепад Європи, прагнути безпечних кордонів, справжньої оборони, майбутнього для своїх дітей, треба також обернутися проти самої Європи, проти Союзу, проти єдності, а невдовзі — і в бік Москви. Ми цілковито відкидаємо цю угоду. Щоб урятувати Європу, не треба її ламати. Для цивілізації нашого розміру у світі ворожих наддержав союз — не ворог суверенітету; це єдиний суверенітет, який ще можливий.

Щоб урятувати Європу, не треба її ламати.

Годинник цокає. За будь-якою чесною оцінкою Європа має, можливо, 15 років, перш ніж тенденції, що вже діють, затвердіють у щось, чого звичайна політика вже не зможе змінити. Цокання годинника відчуваєш, дивлячись на ціни в продуктовому. Його бачиш у містах, де люди виросли, а тепер ходять ними з дисонансом, який не вдається до кінця назвати і який жодна інституція не підтвердить. Це відчуття не сфабрикували зловмисники. Це чесне усвідомлення змін, які є реальними, які пришвидшують і які на кожному кроці неправдиво описують ті самі люди, що мали ними керувати.

Ave Europa існує через усе це і тому, що запропоновані рішення недостатньо добрі. Ми відмовляємося стояти й дивитися. Ми не дозволимо Європі згнити зсередини через культурний і моральний занепад і не віддамо її тим, хто зруйнував би її інституції, — ні реакціонерам, які мріють про деспотію, ні ідеалістам, які спалили б фундамент і назвали це оновленням. Ми насамперед прагматики: ми реформуватимемо демократичні інституції Європи, а не трощитимемо їх, захищатимемо права європейців і будуватимемо єдність, незалежність і тверду оборонну силу, без яких континент обходився надто довго.

Для цивілізації нашого розміру у світі ворожих наддержав союз — не ворог суверенітету; це єдиний суверенітет, який ще можливий.

Шлях до єдиної Європи буде довгим, а часом і підступним. Ми все одно йдемо ним — і без вибачень, бо в його кінці на нас чекає новий розділ в історії нашої цивілізації.

Ідентичність: хто ми

Ave Europa — проєвропейський рух від правоцентристського до правого спектра, не як заперечення наявного політичного порядку, а як альтернатива йому. Ми відкидаємо припущення, що європейська єдність за своєю природою є центристським чи лівим проєктом. Це не так. Ми існуємо, бо проблеми реальні, а ніхто не ставиться до них відповідно. Стерильний центр каже, що любить Європу, але лише дестабілізує її, тихо оминаючи кожне складне питання замість того, щоб на нього відповісти. Євроскептики називають складні питання, але задля цього хочуть політично розколоти Європу, плутаючи звичайний популізм із програмою і доволі часто дослухаючись до ворожих іноземних держав, як-от Росії. Ми пропонуємо новий, інший шлях: люди, які люблять Європу, бачать, що наші проблеми потребують далекоглядних рішень, — європейська ідентичність і цивілізаційна тяглість нам дорогі. Є чимало реальних тривог щодо майбутнього Європи, і ми беремося за них, бо вони важливі й надто довго залишалися без відповіді.

Народи Європи мають право існувати й надалі — культурно й демографічно, — і ми працюватимемо й боротимемося за це. Через 30 років, через 50 чи через 100 Європа має залишатися впізнавано Європою. Хотіти цього — не крайність; це найзвичайніша річ у світі, і від неї відмовився істеблішмент, якому вона здавалася незручною, залишивши її лежати на дорозі для тих, хто підібрав її з потворніших причин. Ми підбираємо її з правильних. І ніщо з цього не вимагає бути проти Союзу, проти єдності чи проти сучасного світу. Щоб Європа залишилася європейською, не треба її спалювати.

Щоб Європа залишилася європейською, не треба її спалювати.

Тут ми проводимо чітку межу, яку нинішні часи розмили. Наша турбота про культурну й демографічну тяглість не має нічого спільного з імпортованою американською культурною війною з її світом гендерів і патріархатів та нескінченними реєстрами гнобителів і жертв. Цю війну створили, щоб нацьковувати людей одне на одного, і рух, уся мета якого — об’єднувати європейців, не підніматиме її зброї. Ми не антифеміністи. Ми не проти «соціальних питань». Нам просто нецікаво грати в гру, створену, щоб нас розділити, а лобі цих ідей і без нашої допомоги досить великі й добре фінансовані.

Ми прагматики. Ми не торгуватимемо порожніми позиціями, що видають себе за переконання, на кшталт «ми проти зміни клімату», ніби хтось за неї. Коли ми займатимемо позицію, вона справді нас вирізнятиме, і ми зможемо захистити її доказами й аргументами, а не імпульсивними реакціями. Краще бути правими й немодними, ніж модними й непотрібними.

Краще бути правими й немодними, ніж модними й непотрібними.

У чому ми не підемо на компроміс

• Європейська єдність як інструмент, що захищає нашу цивілізацію та наші нації, і ніколи — як супердержава, створена, щоб їх розчинити.
• Плюралістична демократія, що спирається на відкриту дискусію та на свободу совісті, слова й віросповідання.
• Прозоре лідерство, здобуте завдяки заслугам і етично підзвітне, з нульовою толерантністю до корупції та захоплення вузькими інтересами, що роз’їдають інституції зсередини.
• Гідність і права кожного європейця захищаються як самоцінна спадщина.
• Честь, відповідальність перед тими, хто прийде після нас, і відданість спільному благу визначають дух нашого громадського життя.

Ось хто ми — ще до будь-яких конкретних пропозицій. Далі — як це стає політикою.

Програма: наші шість стовпів

Політичні заходи, через які ця Хартія стає реальністю

Стовп 1: об’єднання

Континент нашого розміру має один шлях до суверенітету, і він пролягає через союз.

Ми прагнемо єдності не тому, що більша Європа — це щось величніше. Ми прагнемо її, бо це єдиний інструмент, що відповідає масштабу наших проблем, жодну з яких — від оборони до промисловості й міграції — жодна нація цього континенту вже не може розв’язати самотужки. Відповідь не в тому, щоб розчинити наші нації в супердержаві, а в тому, щоб збудувати над ними союз, досить сильний, щоб діяти, і досить дисциплінований, щоб залишати кожному народові те, що йому належить. Сьогоднішній ЄС збудовано для посередництва й компромісу; ми прагнемо перетворити його на силу, здатну ухвалювати рішення.

Сьогоднішній ЄС збудовано для посередництва й компромісу; ми прагнемо перетворити його на силу, здатну ухвалювати рішення.

МИ ЗРОБИМО

1. Перетворимо Союз із міжурядового форуму на федерацію зі справжніми повноваженнями ухвалювати рішення, водночас захищаючи національну компетенцію щодо культури, освіти та ідентичності через обов’язкову субсидіарність.
2. Зробимо інституції Європи безпосередньо підзвітними: надамо Європейському парламентові право законодавчої ініціативи й перейдемо до прямих виборів виконавчої влади — спершу Голови Комісії, а зрештою Президента Європейського Союзу.
3. Покладемо край паралічу вето у сферах, що визначають долю Європи (зовнішня політика та політика безпеки, оборона, оподаткування, міграція), і замінимо одностайність здатністю керувати.
4. Закріпимо все це в писаній Європейській конституції: верховенство європейського права, справжні стримування й противаги, визначена роль національних парламентів і стабільний фундамент, збудований для громадянина, а не для бюрократії.
5. Відкриємо інституції безпосередньо для людей через публічну платформу, на якій громадянські ініціативи, що подолали поріг, обов’язково розглядатиме Парламент.

Стовп 2: реіндустріалізація

Європа, яка не може сама будувати, забезпечувати себе енергією й фінансувати себе, — це Європа, яка виконує накази.

Ми дозволили нашій промисловій базі виснажитися й назвали це прогресом. Ми винесли за кордон те, що мали зберегти, і зарегулювали те, що мали виростити, і тепер залежимо від інших щодо енергії, чипів і капіталу, які вирішують, чи континент вільний, чи йому просто зручно. Добробут — не самоціль. Це основа, на якій стоїть серйозна цивілізація, і ми маємо намір відбудувати її: економіку, що виробляє, що сама себе забезпечує енергією і що підзвітна європейцям, а не тому, хто тримає ланцюг постачання.

МИ ЗРОБИМО

1. Повернемо до Європи виробництво того, від чого залежить безпека, — від енергетики й оборони до промисловості та критичних технологій, — і інвестуватимемо безпосередньо державним капіталом там, де приватні ринки не наважуються.
2. Добудуємо єдиний ринок, який так і не було завершено. Завершимо банківський союз і союз ринків капіталу та створимо правову рамку, що дозволить загальноєвропейським компаніям дотримуватися одного зводу правил замість 27 різних. Підприємство повинно мати змогу зареєструватися, залучити капітал і торгувати по всьому континенту, не вивчаючи правила заново на кожному кордоні.
3. Забезпечимо Європу енергією без вибачень і без залежності. Основою стане ядерна енергетика, доповнена гідро-, сонячною та вітровою там, де це доцільно, бо достатня, суверенна енергія — передумова всього іншого.
4. Здобудемо технологічний суверенітет у сферах, які нині визначають силу: ШІ, хмарна інфраструктура й інфраструктура даних, передове виробництво та космос. Ми хочемо володіти цими спроможностями, а не орендувати їх в іноземних монополій.
5. Скоротимо бюрократію, що душить підприємництво, полегшимо тягар для малих і середніх підприємств, на яких тримається наша суспільна тканина, і зруйнуємо внутрішні бар’єри, що досі розколюють торгівлю між європейськими націями.
6. Припинимо марнування державних коштів. Держави Європи роздулися, витрачаючи те, що збирають, через архаїчні механізми, що дублюють один одного. Ми цифровізуємо й автоматизуємо адміністрування на всіх рівнях, скоротимо те, що не приносить суспільної користі, і знизимо податкове навантаження, не знижуючи якості того, що громадяни справді отримують. За кожен євро, який бере держава, вона мусить звітувати.
7. Спрямуємо все це на користь громадянина, щоб здобутки континентальної економіки — починаючи зі шляху євро до справжньої світової резервної валюти — діставалися всім, а не осідали на вершині.

Стовп 3: ремілітаризація — єдина оборона

Континент, який не захищатиме себе, уже вирішив, що ним правитимуть інші.

80 років Європа передоручала своє виживання іншим і називала це миром. Цій домовленості настав кінець, і настав він в Україні. Серйозний континент не орендує свою безпеку в держави, чиї інтереси більше не збігаються з його власними, і не чекає дозволу, щоб захищати власну землю. Ми збудуємо тверді спроможності, від яких Європа відмовилася: не 27 армій, які не можуть воювати разом, а одну оборону, яка може.

МИ ЗРОБИМО

1. Рухатимемося до єдиної європейської оборони: Об’єднаної європейської армії, повітряних сил і флоту під єдиним командуванням, з об’єднаною розвідкою, одним військовим бюджетом і суверенним ядерним стримуванням, підзвітним лише Європі. Ми робимо це в межах НАТО там, де це відповідає нашим інтересам, і через власне Європейське оборонне співтовариство там, де ні.
2. Здійснюватимемо закупівлі спільно. Покладемо край марнотратству 27 несумісних систем і 27 окремих контрактів, замовлятимемо в європейської промисловості й збудуємо континентальну оборонно-промислову базу, якої вимагає справжня незалежність. Гроші, витрачені на оборону, мають будувати європейські спроможності, а не іноземну залежність.
3. Стоятимемо поруч із європейськими націями під загрозою — передусім з Україною, а також із Вірменією, Грузією, Кіпром і Молдовою, — бо їхня лінія фронту — наша, а їхнє падіння оголило б нас.
4. Створимо Європейську службу зовнішньої безпеки, яка діятиме за межами наших кордонів проти мереж, що нас атакують: незаконного переправлення людей, торгівлі людьми, організованої злочинності, кібер- та гібридних атак на наші суспільства. Вона матиме повноваження застосовувати силу за кордоном і одне завдання — убезпечити Європу від зовнішніх загроз.
5. Відмовимося від залежності від будь-якої держави, яка не дбає про інтереси Європи: від Росії та Китаю як супротивників і від Сполучених Штатів як партнера, на якого ми більше не можемо беззастережно розраховувати. Суверенітет означає, що своєю обороною ми нікому не зобов’язані.
6. Розглядатимемо технології як окрему лінію фронту: захищені дані й комунікації, ШІ, поєднаний з обороною, і захист від іноземних монополій, які могли б вимкнути нас під час кризи.

Суверенітет означає, що своєю обороною ми нікому не зобов’язані.

Стовп 4: репатріація та кордони

Континент, який не може вирішувати, хто до нього в’їжджає, не контролює власного майбутнього.

Європа втратила контроль над своїми кордонами та своєю демографією. Люди, які визначали цю політику, рідко живуть із її наслідками: їхній досвід континенту, що змінюється, — це тонкий, комфортний прошарок новоприбулих, які вже схожі на них самих, а не реальність районів, куди вони ніколи не заходять. Ми покладемо край цій нечесності й повернемо собі рішення, яке кожне дієздатне суспільство залишає за собою: хто до нього приєднується, кому дозволено залишитися і на яких умовах.

МИ ЗРОБИМО / ЗАЯВЛЯЄМО

1. Раз і назавжди убезпечимо зовнішній кордон Європи за допомогою справжньої Європейської прикордонної й берегової охорони, створеної як наступниця Frontex, зі статусом комбатантів і можливістю інтеграції в європейську оборону під час кризи. Внутрішня свобода Європи залежить від міцного зовнішнього кордону.
2. Керуватимемо міграцією ще на підступах — поза нашими берегами та в місцях її виникнення, — щоб зламати маршрути незаконного переправлення людей і зняти тиск, перш ніж він досягне наших внутрішніх кордонів. Масові нерегулярні потоки треба зупинити й обернути назад, а не опрацьовувати.
3. Запровадимо серйозну програму репатріації для тих, хто в’їхав незаконно, хто вчинив злочини або хто не має підстав тут перебувати.
4. Імміграція, що відповідає інтересам Європи як у короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі, означає лише ретельно відібраних людей, які приїжджають працювати, робити внесок і асимілюватися там, де Європа справді їх потребує, і які відповідають європейському стандарту, щоб приносити чисту користь суспільству, до якого приєднуються, — водночас значно більше зосереджуючись насамперед на власному внутрішньому ринку праці Європи.
5. Масова імміграція, легальна чи нелегальна, неприйнятна.
6. Реформуємо наші відносини з ЄСПЛ. Ми працюватимемо над тим, щоб прояснити, як Конвенція застосовується до заяв про притулок і видворення, щоб захист біженців не можна було перетворити на загальне право в’їжджати й залишатися. Якщо цього не вдасться врегулювати в межах наявної рамки, ми зробимо офіційне застереження щодо тлумачення Конвенції в питаннях незаконного в’їзду, притулку та прикордонного контролю: звузимо наші зобов’язання саме там, де системою зловживають, повністю зберігаючи свободи, які вона гарантує кожному європейцеві.

Ми прямо кажемо те, від чого відмовився істеблішмент і що спотворили праві дисиденти: через 30 років, через 50 чи через 100 Європа має залишатися впізнавано Європою. Така позиція — найзвичайніше бажання, яке може мати народ, і ми обстоюємо його без вибачень і без ненависті.

Стовп 5: цивілізація і тяглість

Європа — не економічна зона. Це цивілізація, а цивілізація живе лише доти, доки хтось готовий нести її далі.

Європейці — не адміністративна категорія. Ми — люди, пов’язані глибокими родовими, історичними й культурними узами, сформованими впродовж тисячоліть античним світом, християнством і Просвітництвом, що з усього цього виросло. Ця ідентичність багатошарова: людина належить до свого регіону, своєї нації та Європи, і жодне з цього не стирає іншого. Цю спадщину варто зберігати, і ми працюватимемо над її збереженням. Причина проста. Суспільство може вимагати від новоприбулих асиміляції, лише якщо є цілісна культура й народ, до яких можна інтегруватися. Вихолостіть це ядро — і вимога стане абсурдною: заклик приєднатися ні до чого конкретного. Збереження тяглості Європи — передумова всього, чого ми просимо від тих, хто приїжджає жити серед нас. Тяглість — не ворог єдності. Єдність будується або на ній, або на піску.

Тяглість — не ворог єдності. Єдність будується або на ній, або на піску.

МИ ЗРОБИМО

1. Захищатимемо право кожного європейського народу на власну культуру й ніколи не дозволимо Союзові стати інструментом нав’язування культурної уніфікації своїм членам. Розмаїття між націями Європи — сила, яку треба захищати, а не проблема, яку треба усунути.
2. Запровадимо Європейську політику спадщини, що захищає те, що робить континент самим собою: його мови, пам’ятки й архітектуру, його регіональні та національні історії, кожну давню руїну й кожну живу традицію, яку варто зберегти.
3. Розглядатимемо освіту як формування особистості, а не підганяння під шаблон. Її мета — виховувати характер, компетентність і громадянську відповідальність, а не конструювати думки. Ми підтримуватимемо мистецтво, літературу, гуманітарну освіту та наукові дослідження й боротимемося з освітньою бідністю та функціональною неграмотністю, що роблять людей беззахисними перед демагогією.
4. Підтримуватимемо природне оновлення народів Європи, знову зробивши можливим створення й виховання родини завдяки умовам, яких родини справді потребують, і ніколи — через примус. Континент, який хоче мати майбутнє, мусить бути готовим його мати.
5. Дивитимемося на нашу історію як дорослі: чесно щодо минулого, без постійного почуття провини, яке стало окремою індустрією, і з тим далеким поглядом, що дає континентові змогу водночас відчувати гордість і відповідальність.

Європейська спадщина, яку варто розвивати й варто захищати.

Стовп 6: екологічний реалізм

Усі проти отруєння повітря й нищення планети. Справжнє питання — що з цим робити і хто платить рахунок.

Природний світ — фундамент, на якому стоїть кожна цивілізація, і після самої Європи це найвище благо, яке ми шануємо. Зміною клімату треба займатися, а не сподіватися, що вона зникне сама.

У цьому питанні Європою 20 років керували гасла. Ми вважаємо боротьбу зі зміною клімату серйозним пріоритетом і переконані, що її буде виграно так, як Європа вигравала завжди: завдяки інженерії та інноваціям, а не бідності, почуттю провини чи керованому скороченню способу життя європейців. Ми проводимо чітку межу між «зеленою» енергією — надто часто ідеологічним ярликом — і чистою енергією — фактичним поняттям. Ми віддані саме їй — будь-якій технології, що надійно й доступно дає низьковуглецеву енергію. Ми відкидаємо і заперечення, яке вдає, ніби проблеми немає, і катастрофізм, що деіндустріалізував би континент, аби почуватися доброчесним. І те, і те зазнало краху. Реалізм ще ніхто не пробував.

МИ ЗРОБИМО

1. Очолимо європейський ядерний ренесанс. Ядерна енергетика — єдине перевірене, масштабоване низьковуглецеве джерело, що працює цілодобово, і ми маємо намір повернути європейській ядерній галузі перше місце у світі, розробляючи власні реактори та малі модульні конструкції, щоб патенти, робочі місця й експертиза залишалися тут. Чиста енергія, вироблена в Європі.
2. Дотримуватимемося чесного підходу «спершу базове навантаження» щодо відновлюваних джерел: за відновлювані джерела там, де це має сенс, — сонячна енергетика в Іспанії, а не у Фінляндії, — але з чітким розумінням, що важка промислова економіка не може працювати лише тоді, коли дме вітер. Ми будуємо стабільний енергетичний мікс, а не ставку на погоду.
3. Не мінятимемо одну залежність на іншу. Ми не проміняємо російський газ на російський уран; паливо й критичну сировину забезпечуватимемо через стабільних, дружніх партнерів і через європейське виробництво скрізь, де його можна збудувати.
4. Відкинемо політику згортання промисловості. Завод, закритий у Європі й відкритий там, де взагалі немає стандартів, зробив світ бруднішим, а Європу біднішою. Експорт наших викидів — не кліматична політика; це капітуляція, перевдягнена в чесноту.
5. Захищатимемо те, що справді перед нами: землю, річки, моря, ліси й ґрунти Європи — як частину спадщини континенту, не меншою мірою, ніж його собори.
6. Оцінюватимемо кожну екологічну політику за результатами та за чесністю щодо її компромісів, а ніколи — за тим, наскільки праведними дає почуватися нашим лідерам. Якщо захід коштує більше, ніж дає, ми так і скажемо — і змінимо його.

Чисті й сильні, а не бідні й непорочні.

Чисті й сильні, а не бідні й непорочні. Ми маємо намір передати наступному поколінню Європу, яка буде і тим, і іншим, і відкидаємо брехню, ніби їм доведеться вибирати.

Запобіжник: червоні лінії та зобов’язання

Деякі зобов’язання не підлягають обговоренню, і деяких ліній ми не перетнемо, хоч яким би був тиск.

Ми беззастережно віддані демократії, людській гідності та верховенству права. Ми відкидаємо будь-які форми екстремізму, політичного насильства, ненависті й дискримінації — з боку правих, лівих чи релігійних фанатиків. Наших цілей можна досягти лише демократичними, мирними й законними засобами, і ми дотримуємося цього, навіть коли це нам дорого коштує. Кожна людина має непорушну гідність і непорушні права, і це стосується й тих людей, яких наша політика зачіпає найбезпосередніше: уся міграція та репатріація відбуватиметься згідно з національним і міжнародним правом, на основі індивідуальної оцінки та з повагою до прав людини. Ми відкидаємо колективні видворення та будь-які незаконні заходи. Рух, що порушив би закон, щоб захистити Європу, більше не захищав би нічого вартого збереження.

Рух, що порушив би закон, щоб захистити Європу, більше не захищав би нічого вартого збереження.

КРІМ ЦІЄЇ ОСНОВИ, МИ ТРИМАЄМОСЯ ТАКИХ ЛІНІЙ

• Ми виступаємо проти олігархічного захоплення держави, автократії, релігійного екстремізму та ідеологічного догматизму будь-якого роду й відповідаємо на них власною політикою: європейським синтезом, що відкидає і управлінський центр, і озлоблених маргіналів.
• Ми відкидаємо і євразійство, і атлантизм під проводом США, і будь-яку іншу позицію, яка вимагає від Європи підпорядкувати свій суверенітет, свою ідентичність чи свою єдність зовнішній силі. Незалежність означає незалежність від усіх них.
• У нас немає місця для утопічного чи архаїчного: абсолютної монархії, комунізму, теократії, неофеодалізму, фашизму, анархо-примітивізму та решти фантастичних візій, що завжди коштували Європі лише крові. Ми — сучасний громадянський рух і маємо намір таким залишитися.
• Ми відкидаємо дріб’язковий націоналізм, етнічний і культурний шовінізм між європейцями та будь-які форми внутрішньоєвропейського іредентизму. Давні кривди між нашими націями — саме ті рани, до яких тягнуться наші вороги. Культурне розмаїття, регіональна й національна гордість, багатство наших мов — це надбання спільного проєкту, а не зброя, яку нації обертають одна проти одної.
• Ми гарантуємо рівність перед законом і громадянські свободи, які самі є європейською спадщиною: свободу думки, совісті, віросповідання та інформації; свободу вираження поглядів, зібрань і об’єднань. Кожен європеєць рівний у гідності й правах — незалежно від статі, віри чи того, кого він кохає, — і поведінка, що атакує людей на цих підставах, не знайде в нас прихистку. Щоб розв’язати це питання, ми не імпортуємо чужих культурних воєн.

На завершення: останні слова

Ave Europa присвячує себе впевненій, єдиній Європі, збудованій на реалізмі, свободі, відповідальності та спільній культурі. Ми присягаємо їй, знаючи, що те, що ми робимо зараз, формуватиме європейську цивілізацію для багатьох поколінь.

Ми прагнемо Європи, яка захищає свою цивілізацію й повертає собі суверенітет; яка будує демократичні інституції, гідні федерації; яка проєктує силу назовні й обстоює власні інтереси; яка знову веде в науці, дослідженнях і промисловості; яка гарантує своїм громадянам гідність, безпеку й можливості; яка оновлюється й несе свою культуру далі; і яка шанує те, що робить кожну націю особливою, водночас поєднуючи їх в одне ціле.

Крізь століття наші історії привели нас сюди. Що ми зробимо з цією миттю — вирішувати нам: не просто пережити це століття, а піднестися в ньому, повернути собі свою долю й знову зробити Європу провідним континентом.

Співвітчизники-європейці, приєднуйтеся до нас.

Ave Europa